Коли народився маленький Мирослав, то на сходах пологового будинку не зустрічав його радісною усмішкою батько. Причина дуже проста – його просто не було, а вірніше мати Мирослава так і не знає хто є батьком її дитини. Все своє свідоме життя мати Люба проводила у веселих п’яних забавах, у компаніях підозрілих чоловіків, які провівши з нею ніч, пропадали назавжди. Так ніколи і не дізнається хлопчина хто його тато, ніколи не подасть батько йому руку підтримки в такий нелегкий сьогоднішній час. Недовго втішалась молода мати гарненьким маленьким хлопчиком. Постійні п’яні компанії вимагали грошей, а їх не було… Молода жінка, покинувши немовля на руки старенької бабусі, пішла з дому, почала здійснювати крадіжки. Спочатку на базарах, пізніше по квартирах громадян. Замість того, щоб щоб почути перше ніжне слово «МА-МА» , вона почула грізне «ВСТАТИ, СУД ІДЕ !» Вперше Люба потрапила до тюрми коли Миросеві виповнилось 1-й рік. З тих пір єдиною рідною душею для нього була тільки бабуся. А мати в перервах між ув’язненнями приходила додому постійно нетвереза, з брудною лайкою та прокльонами на свою власну дитину. З тих пір, як хлопчина зробив свій перший крок, маму він бачив тільки крізь грати тюремних решіток. Чотири рази суд присуджував маму Мирослава до ув’язнення за скоєні злочини. Темними довгими вечорами ріс хлопчина біля старенької бабусі, подумки згадуючи свою маму, уявляючи свого батька. А мати – злодійка – рецидивіст, і сьогодні знаходиться на тюремних нарах. Так і зростає Мирослав безбатченком при живих батьках. Любить читати, займається важкою атлетикою, розумний хлопчина, постійно допомагає бабусі, хотів би вивчати комп’ютерну грамоту, а потім працювати на цікавій роботі.
