Давно зайшло сонце за високу смереку на городі біля старенької хати. А за столом біля свічки над розкритою Біблією схилилася старенька бабуся. Молиться та просить Господа Бога про щасливу долю для свого маленького онука. Згадує своє нещасливе життя… Коли народила донечку, назвала її Ганусею. Тішилась, покладала надії. Однак дочка від народження була позбавлена дару мови. Та ще й з роками виявилась у неї психічна хвороба. Підросла Ганна, знайшовся хлопець, раділа старенька, що буде у неї зять, потім онуки. Однак, не довго втішалася своїм людським щастям. Ще до народження Михайлика покинув сім’ю батько. Жив поруч, але зовсім забув про дитину. Хоча іноді і приходив до сина, та замість гостинця приносив лайку, вимагаючи грошей у малого хлопчини. Мама Ганна, отримавши інвалідність другої групи, постійно знаходиться на лікуванні в стаціонарі в місті Івано-Франківську в психіатричній клініці. Залишився Михайлик на руках у старенької бабусі. Переживши багато горя та злиднів, старенька дуже хотіла, щоб життя її онука було щасливим. Сама одягала і годувала, водила до садочка, а потім повела до школи. Не знає хлопчина ласки від рідної мами. Хоча постійно сумує за нею, хоче бачити її, постійно згадує. Та недавно раптово померла бабуся. Залишився хлопчина сам, проживає із сусідами. Поки що невідомо яка доля чекає його. Може знайдуться люди, які захочуть взяти дитину до себе, адже хлопчина дуже цікавий, вчиться на відмінно, має гострий допитливий розум.
